НАДРІЧНЕ - наше рідне село   
Сайт села Надрічне (до 1946 року Дрищів) Бережанського району Тернопільської області - батьківщини Митрополита Галицького та Архиєпископа Львівського - предстоятеля Української Греко-Католицької Церкви Спиридона Литвиновича (1810 - 1869)
                                            
RSS       
PDA
Авторизація

Сьогодення села

Установи села

Історія села

Спиридон Литвинович

Карти села

Інтернет-описи села

Хмарка тегів
 

Календар
«  Листопад 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930

Архів записів

Пошук на сайті


Пошук (google)


Наша кнопка



Статистика
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Flag Counter


Швидке спілкування
200

Вітаю Вас, Гість · RSS 22 Листопад 2017, 00:15

Головна » 2012 » Листопад » 6 » Вони достойно хрест свій пронесли
14:49
   Вони достойно хрест свій пронесли
Із уст старожилів двох сусідніх сіл - Надрічного й Урманя молодшим поколінням передавалися як розповіді про місцеві храми, так і оповідки про священиків, котрі докладали немало сил і старань на ниві духовності у названих населених пунктах.
Першим улюбленим парохом і водночас організатором та провідником громад на початку минулого століття став, за свідченням колишнього вояка УПА Василя Дроздовського, отець Омелян Гавришо. Він прийшов на парафію у 1907 р. після перебування тут двох священиків старорусинських (московських) переконань - Лужницького і Дудика, - котрі не дбали про моральний, культурний, загалом духовний рівень сіл. Тож для о. Гавриша - щирого українського патріота - розкрилися величезні можливості для направлення громад на дорогу істини. Особливою ділянкою праці священика стала боротьба проти пияцтва. Він не тільки закликав до тверезого способу життя у проповідях, принагідних розмовах, а й примушував любителів оковитої до публічного відречення від шкідливої звички. Черговим його кроком була організація гуртків «святої тверезості», заснування осередків товариства «Просвіта» і юнацьких спортивних «Січей».
За короткий час, за якихось два-три роки, - розповідав В. Дроздовський, - Урмань, як і Дрищів (тодішня назва села Надрічне) із задурманених корчмарями темних сіл почали наближатися до провідних у повіті за рівнем національного самоусвідомлення і культури.
Історичні матеріали, спогади учасників національно-визвольних змагань, опубліковані в журналі «є підтвердженням слів нашого оповідача.
1931 року о. Омелян Гавришо відійшов за вічну межу, а на його місце призначено 37-літнього Степана Городецького, молодого пароха з семилітнім досвідом священичої праці.
- Він мав добрий військовий вишкіл, бо в роки Першої світової і національно-визвольної війни був вояком у легіоні Українських Січових Стрільців, - розповідали старожили, яким новий парох припав до душі як твердістю характеру, так і глибиною знань, а найголовніше - уважністю до їх проблем, чуйністю до їх переживань і болів. Йому доводилося, як перед тим і о. Омелянові Гавришу, бути не тільки духовним наставником громад, а й їх учителем, вихователем, провідником та охоронцем, який щодня подавав високі взірці чесності, працелюбства, людяності, вихованості й дисциплінованості. А ще у нього було велике прагнення до справедливості й розвитку національної культурної та духовної основи.
На цьому лані найбільшою турботою о. Городецького протягом польської окупації краю було вироблення у парафіян твердих переконань і любові до всього свого, рідного та міцної віри у перемогу добра над злом. Особливому здруженню урманської громади послужило спорудження нової церкви, фундамент під яку заклали у 1938 році. До осені 1939-го року стіни обителі Божої в Урмані виросли повністю. Залишалося - почати зведення куполів і опорядження новобудови. Та все зупинив і надовго перервав наглий прихід безбожних «освободителів», а далі - чотирирічна окупація коричневої чуми, відтак - поновний прихід радянців і атеїстична вакханалія...
Правда, цього розгулу безбожництва о. Степан, на щастя, не мав можливості відчути й бачити. Йому прослалися інші шляхи. А парафіяни-урманці намалися зберегти від лихих очей і рук як стареньку дерев’яну церкву Різдва Пресвятої Богородиці, так і непокриті мури нового, ще безіменного, храму Божого, на верхах стін якого все буйніше колихалися берізки й клени. Адже деякі «гарячі голови» в районі час від часу намагалися змусити громаду до знищення цієї споруди. Та церковний актив, а з ним уся громада села, зуміли відстояти святу працю своїх батьків.
Необхідно сказати, що після 12-тирічної вимушеної розлуки з о. Городецьким, з 1956 року урманська християнська громада була взагалі позбавлена можливості навіть відвідувати церкву Різдва Пресвятої Богородиці. Древній храм був свавільно замкнений приїжджою бригадою «атеїстів» через... «відсутність постійного священика». Пізніше, кажуть, безбожники виношували думку знищити цей храм зовсім - закласти в ньому «склад ритуального майна» або ж «музей». Так тривало до 1988 року, повних 32 роки. Лише завдяки протидії громади та її посланців, що добиралися й до Москви, а саме: Михайла Гуньки, Левка Кулика, Дмитра Харіва й інших активістів церква була збережена. І від властей отримано дозвіл на її відкриття. Тож 30 квітня 1989 року о. Зіновій Бідула провів тут Службу Божу, першу після свавільного закриття храму. Це була звитяжна перемога громади. І крок до відновлення робіт біля незавершеної церкви. Того ж літа ядро організаторів: Михайло Орловський, Михайло Олексійович Гунька, Андрій Відзівашець, Василь Коваль взяли відповідальність за забезпечення матеріалами. Кожна родина радо готувала обіди-вечері працюючим. Назвати ж усіх, хто доклав старань до завершення будови, просто неможливо - участь брали всі.
Загалом ця праця достойна зватися епопеєю відродження храму. Вона охопила урманців у цілому світі сущих: кожен, як, передусім, донька о. Городецького - Лідія, вніс свою посильну пожертву на нову церкву. Їх немало, та кожне з тих імен займає достойне місце в історії церкви і пам’яті односельців, які своїми внесками і щоденною працею воздвигали Дім для слави Божої. І 12 липня 1993 року - заграли дзвони, захвилювалися хоругви урочистих процесій з багатьох сусідніх сіл і Бережан, по-особливому звучали голоси більше десяти священиків у святій Літургії: храм святих апостолів Петра і Павла скликав до себе христолюбиву паству. Разом з усіма молилася й донька о. Степана - Лідія, котра прибула на урочини з-за океану. Здавалося, що присутніми були всі діти села - і розсіяні вітрами випробувань по далеких світах, і ті безіменні, що полягли на полях битв за волю України, і ті, малолітні, що барвисто-вишиванково квітували попереду під благословляючими поглядами священиків.
Неповторним, велелюдним, надзвичайно урочистим був той дванадцятий день липня 1993 року в Урмані. Неначе вся природа і люди зазнавали щедрих ласк високого літнього сонця й опіки Божої. О, яким торжеством добра і світла сіяли високі куполи урманського храму! Споруджений для слави Господньої цей Дім з тих пір постійно закликав і завжди закликатиме до щирої молитви, утверджуватиме національну пам’ять все нових поколінь про славних прадідів великих і про справжніх пасторів громади, отців Омеляна Гавришо і Степана Городецького, які достойно несли свій Хрест в ім’я Добра, Правди, Волі, Світла і Життя.
Василь САВЧУК, м. Бережани

"Божий сіяч". - 2012. - № 7.

Категорія: Історія | Переглядів: 600 | Додав: NADRICHNE | Рейтинг: 0.0/0

Всього коментарів: 0
avatar


Безкоштовний каталог сайтів Каталог MyList.com.ua Каталог україномовних сайтів Україна онлайн LogUA-Сервіс статистики та рейтинг україномовних сайтів. Топ сайтів України. Каталог
сайтів України Каталог веб ресурсів Тернопільщини
При будь-якому використанні матеріалів сайту активне посилання на сайт є обов' язковим!

Всі права захищені © 2012-2017   NADRICHNE.ORG.UA   NADRICHNE.AT.UA