НАДРІЧНЕ - наше рідне село   
Сайт села Надрічне (до 1946 року Дрищів) Бережанського району Тернопільської області - батьківщини Митрополита Галицького та Архиєпископа Львівського - предстоятеля Української Греко-Католицької Церкви Спиридона Литвиновича (1810 - 1869)
                                            
RSS       
PDA
Авторизація

Сьогодення села

Установи села

Історія села

Спиридон Литвинович

Карти села

Інтернет-описи села

Хмарка тегів
 

Календар
«  Червень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930

Архів записів

Пошук на сайті


Пошук (google)


Наша кнопка



Статистика
Онлайн всього: 14
Гостей: 14
Користувачів: 0

Flag Counter


Швидке спілкування
200

Вітаю Вас, Гість · RSS 16 Липня 2018, 23:22

Головна » 2018 » Червень » 27 » Проект Київського королівства
23:02
   Проект Київського королівства
Протягом усього ХІХ століття носій цієї традиції, українська аристократична верства, переживав склад­­ний і неоднозначний процес національного пробудження з обох боків Збруча. Підтвердженням цього були, зокрема, зміни в суспільно-національній свідомості та політичній орієнтації представників давніх українських шляхетсько-магнатських родин Пузин, Сангушків, Сапіг, Шумлянських, Шептицьких, Федоровичів та інших у Гали­чині. У Великій Україні відповідну еволюцію пережили Галагани, Тарновські, Милорадовичі, Кочубеї, Тишкевичі, Скоропадські, Ханенки, Лизогуби й інші. Попри монопольні позиції ліберальної демократії та соціалістичних течій в українському русі, ця еволюція суспільної свідомості шляхетсько-дворянсько­­го стану продемонструвала прагнення до збалансування ціннісних ідеологічних і політичних орієнтацій в українському русі та бажання подолати «смертельну однобічність нації», як висловився В’ячеслав Липинський, пов’язану з недорозвиненістю в ньому правого консервативного крила.
У 70–80 роках ХІХ століття цьому сприяло загострення відносин між Австро-Угорщиною та Німеччиною з одного боку й Росією — з другого, унаслідок чого Україна могла виявитися можливим театром воєнних дій. У зв’язку з цим правлячі кола Австрії почали виявляти більше зацікавленості ситуацією в Галичині й міжнаціо­нальними відносинами в краї. Своєю чергою, неодноразові візити австрійського імператора й престолонаслідника, їхні контакти з представниками українських громадських організацій викликали політичну активність насамперед поміркованої, консервативно налаштованої частини галицького суспільства, яка сподівалась дістати поступки від монархії в національному житті.
Перед патріотичними українськими колами виникла можливість надати українській проблемі вагомого політичного звучання, перевести в практичну площину задоволення українських національних інтере­сів у Галичині. Ці розрахунки посилилися після публікації німецьким філософом Едуардом Гартманном статті «Росія і Європа» в журналі Die Gegenwart, у якій Російській імперії погрожувалося відторгненням її західних провінцій. Чільне місце в проекті розчленування Росії відводилось ідеї утворення «Київського королівства», яке мало об’єднати більшість української етнічної території. 
У 1886-му рішучий противник москвофілів князь Адам Сапіга встановлює приязні відносини з Олександром Барвінським і завдяки останньому зав’язує контакти з поміркованими діячами київської «Старої Громади». У 1888 році лідер галицьких консерваторів Барвінський відвідав Київ, де тоді в українських гуртках жваво обговорювався проект утворення «Київського королівства». Під час однієї зустрічі з громадівцями Павло Житецький звернувся до нього зі словами: «Скажіть вашому Кайзеру, коли вже він до нас прийде?». Наслідком контактів Барвінського з киянами був приїзд до Львова Олександра Кониського — активного прихильника польсько-українського порозуміння, який виявляв особливу довіру до Сапіги й навіть пропонував йому очолити народовецьку партію з метою рішучішого її відходу від політичної співпраці з москвофілами. Цілком імовірним видається припущення, що саме сину князя Адама Сапіги — Леву Сапізі призначалася корона проектованого «Київського королівства».
У галицькому консервативному середовищі культ державницьких традицій середньовічної доби підсилювався тією обставиною, що від 1806-го давній титул і герби короля Галичини й Володимирії були прийняті австрійськими імператорами й незмінно використовувалися ними аж до падіння Австро-Угорської імперії. Зокрема, 29 серпня 1861 року в австрійському парламенті єпископ Спиридон Литвинович (від 1863-го — львівський митрополит) рішуче відкинув твердження поляків, що Галичина — польська «історично-політична індивідуальність». Він підкреслював, що королівство Галичини й Володимирії «належить не до польської, а до української історії».
Політична активізація шляхетсько-аристократичних верств у Галичині, певною мірою й у Великій Україні, поставила на порядок денний звернення до династичної ідеї як однієї з важливих підстав монархічного руху. І в цьому зв’язку неабияку роль відіграла діяльність В’ячеслава Липинського. У своїй праці «Szlachta na Ukraine» (1909) він констатує позитивну роль у державотворчих процесах на Балканах німецьких династій, представники яких сформували монархічні інститути. За його словами, княжата німецькі, «які сидять на тронах державок балканських, відчули раптом приналежність до різних балканських патріотизмів».
Очевидно, така модель, на його думку, могла знайти своє втілення й в українському варіанті. 

Повний текст статті Юрія Терещенка "Генеза українського консерватизму" доступний за адресою:
Категорія: Митрополит Литвинович | Переглядів: 21 | Додав: NADRICHNE | Теги: митрополит Литвинович | Рейтинг: 0.0/0

Всього коментарів: 0
avatar


Безкоштовний каталог сайтів Каталог MyList.com.ua Каталог україномовних сайтів Україна онлайн LogUA-Сервіс статистики та рейтинг україномовних сайтів. Топ сайтів України. Каталог
сайтів України Каталог веб ресурсів Тернопільщини
При будь-якому використанні матеріалів сайту активне посилання на сайт є обов' язковим!

Всі права захищені © 2012-2018   NADRICHNE.ORG.UA   NADRICHNE.AT.UA