НАДРІЧНЕ - наше рідне село   
Сайт села Надрічне (до 1946 року Дрищів) Бережанського району Тернопільської області - батьківщини Митрополита Галицького та Архиєпископа Львівського - предстоятеля Української Греко-Католицької Церкви Спиридона Литвиновича (1810 - 1869)
                                            
RSS       
PDA

Авторизація

Сьогодення села

Установи села

Історія села

Спиридон Литвинович

Карти села

Інтернет-описи села

Хмарка тегів
 

Календар
«  Жовтень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031

Архів записів

Пошук на сайті


Пошук (google)


Наша кнопка



Статистика
Онлайн всього: 5
Гостей: 5
Користувачів: 0

Flag Counter


Швидке спілкування

Вітаю Вас, Гість · RSS 20 Листопада 2019, 08:26

Головна » 2019 » Жовтень » 18 » Никита Будка – перший єпископ Рутенської Греко-Католицької Церкви Канади: процес обрання
18:25
   Никита Будка – перший єпископ Рутенської Греко-Католицької Церкви Канади: процес обрання
Призначення єпископа і створення окремої греко-католицької єпархії у Канаді були необхідними для інституційного розвитку Рутенської Греко-Католицької Церкви (далі – РГКЦ). Потреба вирішення цих проблем аргументована ще з кінця ХІХ ст. Численні звернення іммігрантів до єпископів із Західної України протягом двадцяти років не мали наслідків. Не знайшли підтримки Конгрегації Поширення Віри (далі – КПВ) й прохання єпископів Яна Валого із Пряшева, Юліана Фірцака з Мукачева, Сильвестра Сембратовича із Галичини. Впродовж 1891–1893 рр. вони вели листування із кардиналом Мєчиславом Ледуховським у справі призначення русинам єпископа східного обряду із титулом апостольського вікарія. Всі спроби були відхилені КПВ на підставі рішень Четвертого Латеранського Собору про неможливість співдіяти двом єпископам на одній території. Вирішенню даної проблеми перешкоджало і те, що будь-які розпорядження єпископів Греко-Католицької Церкви (далі – ГКЦ) за межами Галичини, Буковини і Закарпаття не мали чинності. Іммігрантами ж опікувалося духовенство Римо-Католицької Церкви (далі – РКЦ), яке не користувалося довірою серед новоприбулих. Відтак, іммігранти залишалися без сталої духовної опіки і єдиного координаційного центру в особі єпископа.
Відомо, що в 1911 р. кількість українських іммігрантів в Канаді досягла 100 тис. осіб і за своєю чисельністю зрівнялася із числом французьких католиків – найбільшої католицької групи цієї країни. Прагнення зберегти свою власну ідентичність, культуру і мову спонукали русинів до організації власного церковного життя. Проте частина переселенців, в силу різних обставин, були змушені перейти до інших деномінацій, які мали місце у Канаді.
В листопаді 1911 р. Палеґріно Франческо Стагні – апостольський делегат РКЦ у Канаді надіслав до КПВ лист, у якому зазначив, що існують серйозні підстави призначити русинам єпископа, а саме: а) потреба захисту русинів від єресей і розколів; б) потреба присутності греко-католицького духовенства; в) потреба запису
церковного майна на відповідну церковну владу. Канадські єпископи РКЦ підтримали пропозицію Ф. Стагні, проте критично поставилися до неї, оскільки залишалися невирішеними питання: 1) юрисдикції новопризначеного єпископа; 2) присутності одруженого духовенства; 3) подальшої долі русинів, якими вже опікувалося римо-католицьке духовенство; 4) збереження місії тих римо-католицьких священиків, які прийняли Східний обряд.
9 грудня 1911 р. на засіданні КПВ, після тривалих дискусій, її учасники визнали за необхідність призначити єпископа для греко-католиків у Канаді. Оскільки, Ф. Стагні не володів інформацією про гідних кандидатів на єпископа з числа священиків-греко-католиків у Канаді, Апостольський Престол змушений був сам звернутися до русинських єпископів за рекомендаціями. Не було відомо і те, який відділ КПВ має право призначати єпископа. Від 1908 р. папа Пій Х видав указ за яким дане питання було в компетенції Консисторії КПВ для римо-католицького духовенства, а для країн, де проживали греко-католики – Комісії в справах Східних обрядів, чого кардинали не взяли до уваги/
Відтак, монсеньйор Сціпіоне Теччі звернувся до Консисторії КПВ, зокрема до кардинала Гаєтано де Лайя, просячи його про допомогу в справі призначити єпископа русинам у Канаді. Водночас Люіс Бегін – єпископ РКЦ в Квебеці також писав до кардинала де Лайя у цій справі від імені духовенства Канади. З огляду на це кардинал звернувся до митрополита Андрея Шептицького з проханням написати Меморандум про необхідність призначення єпископа для греко-католиків у Канаді. Також Сціпіоне Теччі інформував секретаря КПВ кардинала Джіроламо Готті, що справа передана на розгляд до Консисторії КПВ. У відповідь кардинал проінформував монсеньйора, що вона знаходиться в компетенції Комісії в справах Східних обрядів, яка діяла у рамках КПВ. Для роз’яснення цієї справи та передачі її до відповідних органів кардинал Готті відрядив о. Енріко Бенедетті, який завідував справами русинів в імміграції. Лише в квітні 1912 р. КПВ зібрала всі необхідні документи і дозволила єпископу Ф. Стагні розпочати процес відбору кандидатів.
Тривалість в роках даного процесу, на наш погляд, була обумовлена низкою причин: 1) відсутність узгодженої кандидатури на посаду єпископа; 2) справа розглядалася через кардинала Гаєтано де Лайя, який був найвпливовішою людиною в курії, проте з осторогою ставився до появи нових релігійних згромаджень. Слід взяти до уваги й кардинала Готті, який хоч і підтримував інтереси греко-католиків, однак не був достатньо рішучим у розв’язанні конфліктів між римо-католицьким духовенством і греко-католиками.
На початку 1912 р. КПВ надіслала листи трьом греко-католицьким єпископам – Андрею Шептицькому, Григорію Хомишину і Костянтину Чеховичу, в яких запитувала про гідних кандидатів на номінацію. Митрополит А. Шептицький рекомендував оо.Н. Будку, П. Філяса та С. Дидика, єпископ Г. Хомишин – о. П. Філяса, а єпископ К. Чехович – оо. Н.
Будку, А. Калиша та Й. Жука.
Кандидатуру Платоніда Філяса активно підтримували римокатолицькі архієпископи А. Лянжевін, А. Легаль і А. Паскаль. Так, А. Лянжевін писав, що здобутий досвід перебування о. Платоніда в Канаді допоможе йому в подальшій єпископській діяльності, «ми радо приймемо його в нашу дієцезію». Також, священик-редемпторист Ахіль Деляре презентував КПВ Меморандум про важливу діяльність о. Філяса серед русинів у Канаді, наголотшуючи, що завдяки його праці русини  залишилися греко-католиками та відзначив його внесок в організацію перебування Андрея Шептицького у 1910 р. в Канаді. Проте кандидатура о.Філяса була відхилена членами КПВ у зв’язку із отриманням двох листів від бр. Іларіона Дороша з монастиря оо. Василіян (далі – ЧСВВ), який звинувачував о. Філяса в деспотизмі та надмірній дисципліні. На той час о.Платонід обіймав посаду протоігумена ЧСВВ в Галичині, тому митрополит Андрей, з огляду на потребу його перебування там, зняв кандидатуру з розгляду.
Іншим кандидатом на єпископа був Созонт Дидик, один із перших місіонерів у Канаді. Він користувався повагою серед римо-католицького духовенства, зокрема архієпископа РКЦ А. Лянжевіна. Будучи священиком, він брав участь у щорічній нараді в Квебеці (1909 р.), на якій були присутні єпископи РКЦ. Отець Созонт був ревним місіонером, проте свого часу не отримав хорошої освіти, і, як відзначив митрополит Андрей, «…йому не вистачає інтелекту і якостей інтелігентної людини, а це, на мою думку, може заподіяти йому багато труднощів».
Наступним кандидатом із списку, який запропонував єпископ Чехович, був Атанасій Калиш. Він свого часу навчався в Інсбруці і викладав у монастирях ЧСВВ. У різний час був ігуменом монастирів у Кристинополі, Жовкві та Лаврові. Однак, після смерті єпископа Чеховича у 1915 р., митрополит Андрей виключив його кандидатуру. У подальшому о. Калиш служив в Альберті (Мондер), а у 1926 р. був обраний ігуменом монастиря ЧСВВ.
Ім’я Йосифа Жука було запропоноване лише один раз у списку єпископа К. Чеховича. Отець Йосиф був освіченим, адже отримав ступінь доктора теології та володів декількома мовами. Однак, митрополит Андрей вважав за краще не рекомендувати його на посаду єпископа.
Ще одним кандидатом був Никита Будка – префект Духовної семінарії у Львові, радник подружнього трибуналу та референт в імміграційних справах. Отець Никита мав досвід у міграційних справах і знав про проблеми, які існували в їхньому середовищі, однак жодного разу не був у Канаді. На відміну від попередніх кандидатів, його
кандидатуру підтримали всі три греко-католицькі єпископи.

Відтак, 12 липня 1912 р. папа Пій Х призначив Никиту Будку єпископом і заснував Апостольський екзархат для українців греко-католиків у Канаді. Звернімо увагу, що першому греко-католицькому єпископу Канади надали статус титулярного єпископа. Згідно з канонічним правом УГКЦ титулярний єпископ – це особа, яка de jure i de facto не має права управляти єпархією. Він має лише титул єпископа та визначені правом або церковною владою повноваження. Такий єпископ отримує певні завдання або служіння в церковних структурах і, таким чином, бере участь в управлінні Церквою чи у її справах. На жаль обмеження повноважень єпископа у Канаді згодом спричинило низку конфліктів між греко-католиками.
22 листопада 1912 р. новопризначений єпископ виїхав зі Львова та прибув до Галіфакса, провінції Нової Шотландії у Канаді. 22 грудня на свято Непорочного Зачаття у церкві Св. Миколая у Вінніпезі він відправив архиєрейську Службу Божу та був введений у владичий уряд, що знаменувало початок його діяльності.

Надія ВОЛІК. Никита Будка – перший єпископ Рутенської. Греко-Католицької Церкви Канади: процес обрання // Українське рілігіознавство. - 2017 . - № 83.
Категорія: Созонт Дидик | Переглядів: 61 | Додав: NADRICHNE | Теги: Созонт Дидик | Рейтинг: 0.0/0

Всього коментарів: 0
avatar


Безкоштовний каталог сайтів Каталог MyList.com.ua Каталог україномовних сайтів Україна онлайн LogUA-Сервіс статистики та рейтинг україномовних сайтів. Топ сайтів України. Каталог
сайтів України Каталог веб ресурсів Тернопільщини
При будь-якому використанні матеріалів сайту активне посилання на сайт є обов' язковим!

Всі права захищені © 2012-2019   NADRICHNE.ORG.UA   NADRICHNE.AT.UA