НАДРІЧНЕ - наше рідне село   
Сайт села Надрічне (до 1946 року Дрищів) Бережанського району Тернопільської області - батьківщини Митрополита Галицького та Архиєпископа Львівського - предстоятеля Української Греко-Католицької Церкви Спиридона Литвиновича (1810 - 1869)
                                            
RSS       
PDA

Авторизація

Сьогодення села

Установи села

Історія села

Спиридон Литвинович

Карти села

Інтернет-описи села

Хмарка тегів
 

Календар
«  Квітень 2015  »
НдПнВтСрЧтПтСб
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930

Архів записів

Пошук на сайті


Пошук (google)


Наша кнопка



Статистика
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Flag Counter


Швидке спілкування

Вітаю Вас, Гість · RSS 30 September 2022, 07:52

Головна » 2015 » Квітень » 9 » Надрічне
11:11
   Надрічне
Надрічне – село, центр сільської ради. До 7 березня 1946 р. називалося Дрищів. Розташоване на берегах р. Золота Липа (ліва притока Дністра), за 12 км від районного центру і найближчої залізничної станції Бережани. На околицях є лісочки. Географічні координати: 49° 32’ пн. ш. 24° 58’ сх. д. Територія – 10,09 кв. км. Дворів – 200. Населення – 730 осіб (2014 р.).
Назва поселення походить від слова "дръще" – трясовина, багно, бездоріжжя. За іншою версією, село виникло завдяки невеликому дріжджовому виробництву, що в давнину діяло на березі Золотої Липи, поблизу горба Хім.
У минулі часи внизу села розливався став. Найперші жителі поселилися на правобережжі, на високому схилі; нижче починалися трясовина і вода. Східну частину села донині називають За ставом. На лівому березі обійстя були розташовані значно вище, ніж теперішні, на пагорбах. Також у давнину в Дрищеві розвивалося суконне виробництво. Сукно на стадії виготовлення збивали під проточною водою на шлюзах греблі на р. Золота Липа. Згодом русло ріки спрямували ближче до східної частини села і, насипавши греблю, поставили млин.
Перша згадка про село датована 1420 р., коли король Владислав Яґайло грамотою від 8 листопада надав Дрищеву маґдебурзьке право. Тоді власником села був Іван Лабонта. Згодом Дрищів згаданий у документах під 1530 р. і 1626 р. – як село, котре повністю знищили татари, а згодом перенесене на 2 км на північ.
До 1700 р. в Дрищеві діяла дерев’яна церква святого Миколая, про що свідчить напис; реставрована 1989 р. За переказами церква куплена в Рогатині, у ній хрестили Настю Лісовську (Роксолану). В 1847–1848 рр. дяком і учителем у школі був Л. Дячинський; у 1872 р. – парох села – о. Н. Стисловський.
Улітку 1894 р. через Дрищів подорожували письменники Іван Франко, Сильвестр Лепкий і Андрій Чайковський.
У 1899 р. в селі встановлено хрест на пам’ять про скасування панщини ( 1848 р.). Під час Першої світової війни у Дрищеві перебували російські, мадярські (угорські), чеські та польські війська. У Леґіоні УСС і в УГА служили 20 жителів: Григорій Білан (1899–1986), Григорій Вдовин (1888–1970), Микола Лебідь (1895–1986) та інші. Після війни діяли філії товариств "Просвіта" (заснована 1905 р.), "Луг", "Союз Українок", "Сільський господар", а також аматорський драматичний гурток, хор, кооператива.
У 1928 р. створено осередок УВО (голова Павло Підлужний), що 1930 р. переріс у клітину ОУН. Цього ж року село кілька разів потерпіло від наскоків польської поліції, яка проводила пацифікацію. Були розгромлені читальня, кооператива, а десяткам літніх і молодих людей заподіяні тілесні ушкодження. У 1930-ті рр. відновила роботу читальня "Просвіти" (очільник Іван Галушка), яку навесні 1939 р. польські шовіністи дощенту спалили.
19 вересня 1939 р. в село вступив підрозділ Червоної армії, а 1 липня 1941 р. Дрищів окупували німецькі нацисти. Під час окупації велику групу молоді відправили на роботу в Німеччину.
На фронти німецько-радянської війни зі села мобілізовано 35 жителів; 29 із них загинули або пропали безвісти у Червоній армії. Радянська влада репресувала, згодом реабілітувала 17 осіб.
В ОУН і УПА воювали 25 осіб; 19 – репресовані: Іван Дупай, Леон Кіналь, Василь Ковальчук, Катерина і Ярослав Савчуки, Іван Шагай, Ярослава Шагай та ін.; родина Лещишиних вивезена у Сибір.
Після війни в селі проводили облави на вояків УПА; під час однієї з них, 6 квітня 1946 р., від ракети, що її пустив офіцер підрозділу НКДБ, спалахнула хата, вкрита соломою, полум’я перекинулося на інші господарства; внаслідок цієї пожежі згоріли дощенту 27 господарств.
24 листопада 1949 р. насильно засновано колгосп, осередком господарства якого став напівзруйнований колишній фільварок. У 1950-х рр. відбудовано млин, котрий зруйнували німці, зведено кілька фермських приміщень, налагоджено видобуток каменю з місцевого кар’єру. Протягом 1974–1975 рр. у Надрічному побудовано двоповерхову школу (нині 1–2 ступенів). 1987 р. здано в експлуатацію Будинок культури.
Діють медпункт, бібліотека, поштове відділення, торгові заклади, сільськогосподарське підприємство, ТОВ "Крона". У 1979 р. прокладено водогін, 1980 р. – село газифіковане і телефонізоване. 8 лютого 1994 р. створено селянську спілку "Надрічнянську" (голова правління Володимир Шрамко).
26 листопада 2000 р. освячено новозбудовану церкву святого священномученика Йосафата; при вході в храм установлено (23 листопада 2010 р.) пам’ятну гранітну таблицю із зображенням митрополита Спиридона Литвиновича. В селі є кам’яний хрест на честь скасування панщини і статуя Матері Божої (1993 р., до 2-ї річниці незалежності України).
Діють ЗОШ 1–2 ступеня, дитячий садок, Народний дім, бібліотека, фельдшерський пункт.
Серед відомих людей Надрічного: Степанія Білик (1967 р. н.) – кандидат технічних наук, доцент Бережанського агротехнічного інституту; Василь Вдовин – інженер-нафтовик; Степан Галушка – колишній директор місцевої загальноосвітньої школи, один із ініціаторів будівництва в селі церкви, школи і Народного дому; Степан Дидик (чернече ім’я – Созонт; 1875–1950) – релігійний діяч; Михайло Драган – кандидат фізико-математичних наук, доцент Луцького державного технічного університету; Василь Кіналь (1913–1994) – лікар, громадський діяч; Спиридон Литвинович (1810–1869) – митрополит Галицький; Галина Наконечна – кандидат філологічних наук, доцент Національного університету "Львівська політехніка"; Степан Рибій – юрист; Василь Савчук (1944 р. н.) – журналіст, літератор, краєзнавець, громадський діяч, автор книг "Надрічне – село над Золотою Липою" (м. Бережани, 1994 р.), "Митрополиче село Дрищів–Надрічне" (Т., 2007 р.), "Бережанська земля: храми і люди. Кн. 1" (Т., 2010 р.) та інших.
Геологічною пам'яткою природи місцевого значення оголошено в 2013 р. дислокації гірських порід на околиці Надрічного.
О. Клименко, М. Ковальчук, Б. Мельничук, В. Савчук (за матеріалами енциклопедичного видання «Тернопільщина. Історія міст і сіл»).

Категорія: Історія | Переглядів: 899 | Додав: NADRICHNE | Теги: історія, дитячий садок, пошта, пам'ятка, школа, церква, митрополит Литвинович, Народний дім, бібліотека | Рейтинг: 0.0/0

Всього коментарів: 0
avatar


Безкоштовний каталог сайтів Каталог MyList.com.ua Каталог україномовних сайтів Україна онлайн LogUA-Сервіс статистики та рейтинг україномовних сайтів. Топ сайтів України. Каталог
сайтів України Каталог веб ресурсів Тернопільщини
При будь-якому використанні матеріалів сайту активне посилання на сайт є обов' язковим!

Всі права захищені © 2012-2022   NADRICHNE.ORG.UA   NADRICHNE.AT.UA