НАДРІЧНЕ - наше рідне село   
Сайт села Надрічне (до 1946 року Дрищів) Бережанського району Тернопільської області - батьківщини Митрополита Галицького та Архиєпископа Львівського - предстоятеля Української Греко-Католицької Церкви Спиридона Литвиновича (1810 - 1869)
                                            
RSS       
PDA

Авторизація

Сьогодення села

Установи села

Історія села

Спиридон Литвинович

Карти села

Інтернет-описи села

Хмарка тегів
 

Календар
«  Серпень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

Архів записів

Пошук на сайті


Пошук (google)


Наша кнопка



Статистика
Онлайн всього: 9
Гостей: 9
Користувачів: 0

Flag Counter


Швидке спілкування

Вітаю Вас, Гість · RSS 22 Серпня 2019, 00:11

Головна » Митрополит Литвинович


Спиридон Литвинович під час засідань сейму /карикатура/ 
Spirydion Litwinowicz podczas posiedzenia sejmu 
Опис: двобарвна літографія; 30,5x22 см 
Видавництво: In Wien: Verlag u. Eigenthum v. Stammler & Karlstein, [1851-1900] (s.l. : Druck v. Reiffenstein & Rösch) 

Категорія: Митрополит Литвинович | Перегляди: 69 | Автор: NADRICHNE | Дата: 24 Липня 2019 | Коментарі: (0)


РОЛЬ РУСЬКОГО ДУХОВЕНСТВА У РОЗВИТКУ РУСЬКОЇ (УКРАЇНСЬКОЇ) МОВИ 
Б. М. Сокіл,
 канд. філол. наук, доцент Львівський національний університет ім. І. Франка
 
На наш погляд, заслуговує на увагу й праця митрополита С. Литвиновича «Окружникъ до всѣхъ деканатôвъ, надзырателѣвъ, шкôлъ народныхъ. ординаріятскихъ шкôльныхъ комисарôвъ въ гимназіяхъ и ректоратôвъ семинарскихъ у Вѣдни и у Львовѣ», яку він видав як єпископ і апостольський адміністратор львівської митрополії 25 листопада 1858 року.
У тій брошурі митрополит указує галицько-руському духовенству на роль руськонародної мови в церкві та школі і обстоює чистоту мови. Тоді був доволі непростий час для духовного розвитку Галицької Русі. Народні стремління 1848 року, спрямовані на відродження руської народності в літературі, фактично заперечували панросійські тенденції. Усе активніше почала проводити свою роботу на теренах Східної Галичини «погодінська колонія», яка намагалася привернути населення до Росії та запровадити так званий «общерусский язык». Це, очевидно, спонукало австрійський уряд спробувати накинути Галицькій Русі латинське письмо і тим самим перервати зв’язок і з Росією.
Єпископ, зрозумівши шкідливість панруських тенденцій для Галицької Русі, шо виявилися у мовній мішанині, або так званім «книжнім язичії», штучній мішанині слів, зворотів із мови церковнослов’янської, російської і руської, в «Окружнику» рішуче виступає проти анормального розвитку руської літератури і проти калічення рідної мови.
Митрополит зауважує, що в останні роки все більше намагаються ввести в руську літературу малозрозумілі руському народові ідіоми. Такі спроби не обмежилися лише пресою, що зрештою й призвело до її занепаду, але й все частіше появляються в проповідях і виступах катехитів. Саме катехити, збаламучені помилковим розумінням стосунку літературної мови до народної, яке придумали деякі недалекоглядні молоді письменники, почали у проповідях, ескортах і шкільних викладах уживати церковнослов’янські форми із залишенням народної мови.
Якби такі спроби набули загального поширення, то не тільки б зупинили розвиток руської мови, але й вплинули б на освіту народу в школі та церкві.
Митрополичий ординаріят рішуче засуджує такі дії і доручає підлеглим органам, які мають справу з дидактикою і літературою, якнайточніше зберегти руські мовні форми. 
Багато священиків зрозуміли роль народної мови на освітньому полі, а найголовніше завданням руської церкви і школи – надати мові широкого вживання і очистити від непотрібних елементів. Митрополит наголошує, що відповідно до церковних канонів, Євангеліє повинно проповідуватися кожному народові його рідною мовою. Точне розуміння слова Божого і найнижчими верствами людського роду стало від початків християнства підставою віри, що Дух Божий уже перших апостолів наділив чудесним даром знання мов, щоб лиш кожному народові своє святе слово зробити доступним, хоч у ті часи не бракувало мов, які полегшували духове розуміння в цілому світі.
Митрополит Литвинович зауважує, що великий апостол народів Павло застерігав усіх тих, котрі намагалися зберегти дар розуміння мов, щоб уживати цей дар не лише як свідчення свого божественного послання, але, головно, як засіб до своїх
релігійних проповідей і щоб завжди вживали лише ту мову, яку розуміють їх слухачі.
Це повчання апостола в першому посланні до Кориятіян гл. ХІУ належить взяти собі до серця і заодно мати перед очима 18 і 19 стих, де сказано: «Gratias ago meo, quod omnium vestrum lingua loquor. Sed in ecclesia volo quique verba sensu meo loqui, ut et slios instruam, quam decem millia verborum in lingvua» («Складаю свою подяку, тому що говорю мовою вас усіх. Але у церкві також хочу промовляти слова від своєї душі, щоб і інших настановити, ніж промовляти десять тисяч слів»).
На цій основі Божа церква від початку свого існування наказує вживати народної мови при оголошенні Слова Божого. Цього домагається Тридентский собор, поручаючи, щоб церковні науки «cum brevitate et facilitate sermonis» («з короткістю і легкістю мови») подавали народові і щоб уживали завжди лише народної мови, названої «lingva vulgaris»
Категорія: Митрополит Литвинович | Перегляди: 49 | Автор: NADRICHNE | Дата: 02 Липня 2019 | Коментарі: (0)


Цей день в історії Тернопілля: 
4 червня 1869 року – помер церковний діяч, доктор теології, митрополит, уродженець с.Надрічне Бережанського району Спиридон Литвинович. Митрополит Галицький та Архиєпископ Львівський — предстоятель Української Греко-Католицької Церкви. Засідав у Галицькому сеймі як віриліст (представник духовенства) упродовж 1861–1869 років. Віце-маршалок Галицького сейму, член Державної ради Австрійської імперії, посол і віце-президент Австрійського райхсрату (1861–1864).

Категорія: Митрополит Литвинович | Перегляди: 22 | Автор: NADRICHNE | Дата: 04 Червня 2019 | Коментарі: (0)





Б. Луговий, О. Лугова. Громадська і духовна діяльність митрополита Галицького Спиридона Литвиновича  // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Сер. Історія. – 2006. – Вип. 1. – С. 159-162. 

Категорія: Митрополит Литвинович | Перегляди: 89 | Автор: NADRICHNE | Дата: 21 Квітня 2019 | Коментарі: (0)




 Історія України: підручуник для 9 класу загальноосвітніх навчальних закладів / О.І.Пометун, Н.М.Гупан, І.І.Смагін. — К. : УОВЦ «Оріон»,. 2017. — С. 242.
Категорія: Митрополит Литвинович | Перегляди: 106 | Автор: NADRICHNE | Дата: 09 Грудня 2018 | Коментарі: (0)


Протягом усього ХІХ століття носій цієї традиції, українська аристократична верства, переживав склад­­ний і неоднозначний процес національного пробудження з обох боків Збруча. Підтвердженням цього були, зокрема, зміни в суспільно-національній свідомості та політичній орієнтації представників давніх українських шляхетсько-магнатських родин Пузин, Сангушків, Сапіг, Шумлянських, Шептицьких, Федоровичів та інших у Гали­чині. У Великій Україні відповідну еволюцію пережили Галагани, Тарновські, Милорадовичі, Кочубеї, Тишкевичі, Скоропадські, Ханенки, Лизогуби й інші. Попри монопольні позиції ліберальної демократії та соціалістичних течій в українському русі, ця еволюція суспільної свідомості шляхетсько-дворянсько­­го стану продемонструвала прагнення до збалансування ціннісних ідеологічних і політичних орієнтацій в українському русі та бажання подолати «смертельну однобічність нації», як висловився В’ячеслав Липинський, пов’язану з недорозвиненістю в ньому правого консервативного крила.
У 70–80 роках ХІХ століття цьому сприяло загострення відносин між Австро-Угорщиною та Німеччиною з одного боку й Росією — з другого, унаслідок чого Україна могла виявитися можливим театром воєнних дій. У зв’язку з цим правлячі кола Австрії почали виявляти більше зацікавленості ситуацією в Галичині й міжнаціо­нальними відносинами в краї. Своєю чергою, неодноразові візити австрійського імператора й престолонаслідника, їхні контакти з представниками українських громадських організацій викликали політичну активність насамперед поміркованої, консервативно налаштованої частини галицького суспільства, яка сподівалась дістати поступки від монархії в національному житті.
Перед патріотичними українськими колами виникла можливість надати українській проблемі вагомого політичного звучання, перевести в практичну площину задоволення українських національних інтере­сів у Галичині. Ці розрахунки посилилися після публікації німецьким філософом Едуардом Гартманном статті «Росія і Європа» в журналі Die Gegenwart, у якій Російській імперії погрожувалося відторгненням її західних провінцій. Чільне місце в проекті розчленування Росії відводилось ідеї утворення «Київського королівства», яке мало об’єднати більшість української етнічної території. 
У 1886-му рішучий противник москвофілів князь Адам Сапіга встановлює приязні відносини з Олександром Барвінським і завдяки останньому зав’язує контакти з поміркованими діячами київської «Старої Громади». У 1888 році лідер галицьких консерваторів Барвінський відвідав Київ, де тоді в українських гуртках жваво обговорювався проект утворення «Київського королівства». Під час однієї зустрічі з громадівцями Павло Житецький звернувся до нього зі словами: «Скажіть вашому Кайзеру, коли вже він до нас прийде?». Наслідком контактів Барвінського з киянами був приїзд до Львова Олександра Кониського — активного прихильника польсько-українського порозуміння, який виявляв особливу довіру до Сапіги й навіть пропонував йому очолити народовецьку партію з метою рішучішого її відходу від політичної співпраці з москвофілами. Цілком імовірним видається припущення, що саме сину князя Адама Сапіги — Леву Сапізі призначалася корона проектованого «Київського королівства».
У галицькому консервативному середовищі культ державницьких традицій середньовічної доби підсилювався тією обставиною, що від 1806-го давній титул і герби короля Галичини й Володимирії були прийняті австрійськими імператорами й незмінно використовувалися ними аж до падіння Австро-Угорської імперії. Зокрема, 29 серпня 1861 року в австрійському парламенті єпископ Спиридон Литвинович (від 1863-го — львівський митрополит) рішуче відкинув твердження поляків, що Галичина — польська «історично-політична індивідуальність». Він підкреслював, що королівство Галичини й Володимирії «належить не до польської, а до української історії».
Політична активізація шляхетсько-аристократичних верств у Галичині, певною мірою й у Великій Україні, поставила на порядок денний звернення до династичної ідеї як однієї з важливих підстав монархічного руху. І в цьому зв’язку неабияку роль відіграла діяльність В’ячеслава Липинського. У своїй праці «Szlachta na Ukraine» (1909) він констатує позитивну роль у державотворчих процесах на Балканах німецьких династій, представники яких сформували монархічні інститути. За його словами, княжата німецькі, «які сидять на тронах державок балканських, відчули раптом приналежність до різних балканських патріотизмів».
Очевидно, така модел ... Читати далі »
Категорія: Митрополит Литвинович | Перегляди: 151 | Автор: NADRICHNE | Дата: 27 Червня 2018 | Коментарі: (0)


 Личаківський некрополь, Гробниця Львівської Капітули 
25 листопада ц.р. на Личаківському цвинтарі  Митрополит та Архиєпископ  Львівський УГКЦ Ігор  відслужив панахиду  та  провів чин освячення таблиці з іменами похованих 3-х митрополитів, 23-х єпископів та  1-го священика УГКЦ   ХVIII-ХІХ  ст.   в гробниці Львівської капітули. 
До недавна, ця гробниця була запущена, пошкоджена, не було достеменно відомо, хто тут був похований, бо не було таблиці з іменами захоронених. 
Клуб української греко-католицької інтелігенції взявся реставрувати, дослідити історію гробниці, віднайти документи про похованих в ній духовних осіб і закласти таблицю з правдивими даними про захоронених.
Після панахиди виступили члени Клубу української греко-католицької інтелігенції, завдяки яким була проведена велика робота по відновленню гробниці та виготовленню таблиці з дослідженими  і вивіреними іменами, прізвищами, датами народження та смерті захоронених  тут.
Люди, причетні до цієї благородної справи, це – Роман Грицевич, голова Клубу  української греко-католицької інтелігенції, депутат Львівської міської ради; Василь Шпіцер, член Клубу; Юрій Дубик, архітектор, проектант таблиці. Церемонія завершилась церковним гімном”Боже Великий Єдиний”, у виконанні Національної хорової капели "Трембіта”.

 


***
Так важливо знати їхні імена
Три митрополити, 23 єпископи і крилошани (каноніки високого рангу), один священик – страждалець за Греко-католицьку церкву. Ці заслужені діячі УГКЦ покояться у гробниці Львівської капітули на Личаківському цвинтарі, у його найстарішій частині, на шостому полі, розташованому неподалік входу, ліворуч від центральної алеї.
Саме там відбулася церемонія освячення таблиці з іменами тих, хто покоїться у гробниці.     Освятив таблицю Архієпископ Львівський Ігор (Возьняк). До чину освячення долучились численна громада, голова Львівської ОДА Олег Синютка, музичний супровід здійснювала державна заслужена академічна капела «Трембіта» під керівництвом заслуженого діяча мистецтв України Миколи Кулика.

У часи комуністичної влади гробниця була занедбана, пошкоджена і з часом могла зруйнуватись. Із здобуттям Незалежності історичну споруду відновили і реставрували. Не було тільки таблиці з іменами та прізвищами достойників, які тут знайшли місце спочинку. З ініціативи Клубу греко-католицької інтелігенції було проведено величезну роботу – визначили правильність написання імен, прізвищ, років народження похованих митрополитів та єпископів. Меценатом проекту став голова Клубу греко-католицької інтелігенції, депутат Львівської міської ради Роман Грицевич.
Про роботу над таблицею розповів колишній міський го­лова Львова, громадський діяч, дослідник історії міста Василь Шпіцер: «Це було непросто, бо у XIX стол ... Читати далі »
Категорія: Митрополит Литвинович | Перегляди: 197 | Автор: NADRICHNE | Дата: 08 Грудня 2017 | Коментарі: (0)


Ігор НАБИТОВИЧ  
 "Азбучна" та правописна війни в Галичині у ХІХ ст.: історико-політичні аспекти 
У статті встановлено, що «азбучна» та правописна війни в Галичині у ХІХ ст. і правописне унормування української мови ХІХ – початку ХХ століть є надзвичайно важливим виявом процесу становлення українців як модерної нації. Історія цих воєн демонструє, як розділений між різними державами народ, що не мав упродовж багатьох віків досвіду державності, народжує нову ідею творення власної самостійної соборної держави. 

Кирилична абетка, яку використовує сучасна українська мова, – один із її сучасних ідентифікаторів. Вона несе в собі закодовану історію діахронного її становлення та проблем функціонування на рівні синхронії. Очевидно, що кирилиця є і проявом політики пам’яті, і певних елементів історії повсякденності та історії ментальностей.
Коли в ХІ столітті Анна Ярославівна, донька великого князя київського Ярослава Мудрого й королева Франції, ставила на документах кириличний підпис «Ана ръина» (тобто Anna Regina – Анна-королева), то це не просто було декларуванням свого походження з Руси-України, але й світоглядна декларація приналежності до іншого культурного світу. Додаймо, що її чоловік, король Франції, Анрі І, був не письменним.
Розірваність українських земель між чужими державами, які репрезентували різні культурні світи, не дали можливості українській мові до кінця XVIII – навіть початку ХІХ століття, коли розпочався етап народження сучасних націй із поневолених до того народів (до таких, поруч із українцями, в Австрійській імперії належали також чехи, словаки, білоруси, хорвати), здійснити кінцеве внормування її як цілісної лінґвістичної системи.
Процес такого внормування тривав понад століття – від появи нової української літератури (з «Енеїди» І. Котляревського і поезій Т. Шевченка починаючи) й до закінчення Першої світової війни та постання двох українських держав (ЗУНР та УНР), жодна з яких не змогла втримати свою незалежність...

Очевидно, що в проєктах запровадження латинки Їречека та Черкавського проглядає ще одна зона напруження в цій абетковій війні: намісник Галичини Ґолуховський виступає за введення латинської абетки, але не чеського, а польського правопису. Власне тут приховано й конкуренцію з чехами на загальноімперському рівні, й намагання полегшити полонізацію в Галичині, де Їречек є чужинцем.
І граф Л. Тун, і ґраф А. Ґолуховський узгодили склад комісії, до якої ввели й авторитетних представників з українського боку (щоб убезпечити себе від звинувачень, що йдеться не про «спеціально спланований замах на руську народність і «польську інтриґу»). 
До складу комісії увійшли греко-католицькі єпископ-суфраґан Спиридон Литвинович та священики Михайло Куземський, Михайло Малиновський, Йосиф Лозинський (автор праці «Ruskoje wesile», опублікованої латинкою), Тома Полянський (на той момент – директор гімназії у Самборі й інспектор шкіл Східної Галичини), Микола Котлярчук (гімназійний професор української мови), професор о. Яків Головацький, доктор Амвросій Яновський (на той час – директор другої Львівської ґімназії), радник-референт шкільних справ намісництва, доктор Ернст Зееліґ, радник цісарського двору Карл Мош, доктор Євсебій Черкавський та Йозеф Їречек. Головувати у комісії мав намісник Галичини А. Ґолуховський. Він, очевидно, разом із Є. Черкавським був переконаний, що комісія одностайно підтримає перехід на латинку. ... Читати далі »
Категорія: Митрополит Литвинович | Перегляди: 267 | Автор: NADRICHNE | Дата: 29 Жовтня 2017 | Коментарі: (0)



УГКЦ, яка минулого року складала подяку за 420-річчя відновлення єдності з Апостольською Столицею, та Василіянський Чин святого Йосафата відзначають цього року ряд важливих річниць, зокрема, 400-річчя заснування Чину святого Василія Великого, що увінчало реформу монашества у Київській Митрополії, з’єднаній з Римським Престолом. З цієї нагоди, у співпраці з викладачами і студентами Василіянського Інституту Філософсько-Богословських Студій ім. Йосифа Рутського, що в Брюховичах біля Львова, пропонуємо вашій увазі цикл передач, присвячений видатним постатям Української Церкви. Спеціальну рубрику продовжує серія передач, присвячена унійним Київським і Галицьким Митрополитам. Про Митрополита Спиридона Литвиновича розповідає бр. Яків Шумило, ЧСВВ.

***
Категорія: Митрополит Литвинович | Перегляди: 268 | Автор: NADRICHNE | Дата: 04 Вересня 2017 | Коментарі: (0)


РУСТИКАЛЬНИЙ БАНК, Цісарсько-королівський упривілейований селянський заклад кредитовий — банк, заснований греко-катол. митрополитом С.Литвиновичем, кн. К.Яблоновським, баронами-братами А. і М. Ромашкіними, галицьким політиком Ю.Лаврівським та львів. правником Г.Фрідом у Львові 1867. Після селянської реформи в Галичині, на Буковині та Закарпатті 1848 селянство переживало крайню нужду і все більше потрапляло в залежність від місц. лихварів та торговців. Під тиском соціально-екон. реалій тогочасного життя укр. еліта Галичини з деяким запізненням усвідомила необхідність створення банк. кредитних установ для селян.
Банк мав право видавати боргові листи і комунальні облігації, кредити на закупівлю збіжжя та госп. реманенту, купувати й продавати нерухомість, проводити парцеляційні операції великих земельних маєтків. Однак не лише прагнення оборонити народ у "часи свободи та нужди", а й інші, часто протилежні, цілком меркантильні інтереси керували засновниками перших кредитних установ. Характерними в діяльності Р.б. були розмежованість між пайовиками та клієнтами і екон. експлуатація населення. Власники повного паю, як правило, були людьми заможними і не претендували на кредит, тоді як більшість позичальників не мали в такому "кооперативі" паю (або, принаймні, повного паю), а значить, сплачували високі відсотки на позику, не отримуючи компенсації у вигляді дивідендів на паї. Виплата великих дивідендів своїм членам за рахунок надмірно високих відсотків на позички, безперечно, була експлуатацією зубожілого населення.
Невміння вести справи, недосвідченість, зловживання керівниками службовим становищем, відсутність фінансової й орг. допомоги з боку д-ви призвели до банкрутства Р.б. Це скомпроментувало деяких пред-ставників вищого галицького духовенства, які належали до Святоюрської партії русофілів (див. Святоюрці). Водночас розчарування у можливостях громад. закладів на деякий час відвернуло українців від самостійної праці на кооп. ниві й штовхнуло частину селян у лоно польс. кооп. руху. Визначний діяч укр. кооперації в Галичині Ю.Павликовський назвав цей етап найбільш жалюгідним у житті нашої кооперації.
Гелей С.Д.
Література:
Byjak F. Rożwoj gospodarczy Galicji (1772—1914). Lwów, 1917
Витанович І. Історія українського кооперативного руху. Нью-Йорк, 1964
Бабенко С., Галюк В., Гелей С. та ін. Історія кооперативного руху. Львів, 1995

Категорія: Митрополит Литвинович | Перегляди: 234 | Автор: NADRICHNE | Дата: 17 Серпня 2017 | Коментарі: (0)

1-10 11-20 21-27


Безкоштовний каталог сайтів Каталог MyList.com.ua Каталог україномовних сайтів Україна онлайн LogUA-Сервіс статистики та рейтинг україномовних сайтів. Топ сайтів України. Каталог
сайтів України Каталог веб ресурсів Тернопільщини
При будь-якому використанні матеріалів сайту активне посилання на сайт є обов' язковим!

Всі права захищені © 2012-2019   NADRICHNE.ORG.UA   NADRICHNE.AT.UA