НАДРІЧНЕ - наше рідне село   
Сайт села Надрічне (до 1946 року Дрищів) Бережанського району Тернопільської області - батьківщини Митрополита Галицького та Архиєпископа Львівського - предстоятеля Української Греко-Католицької Церкви Спиридона Литвиновича (1810 - 1869)
                                            
RSS       
PDA
Авторизація

Сьогодення села

Установи села

ФК "Енергія"

Історія села

Спиридон Литвинович

Карти села

Інтернет-описи села

Випадкові фото

Хмарка тегів
 

Календар
«  Лютий 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728

Архів записів

Пошук на сайті


Пошук (google)


Наша кнопка



Статистика
Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0

Flag Counter


Швидке спілкування
200

Вітаю Вас, Гість · RSS 21 Вересень 2017, 09:47

Головна » 2017 » Лютий » 9 » Художні вироби з бісеру в народному мистецтві Бережанщини
14:28
   Художні вироби з бісеру в народному мистецтві Бережанщини
Традиція художніх виробів з бісеру в народному мистецтві українців веде початок від XIX ст. Саме відтоді, як можемо судити з різного роду історичних джерел, в українському народному одязі з’явилися накладні прикраси з бісеру. Їх носили на шиї, грудях, голові, ними оздоблювали дівочі та парубочі головні убори. Від початку XX ст. бісер також стали використовувати для декорування компонентів святкового народного одягу: сорочок, безрукавок, фартухів, опинок, портяниць тощо.
Найбільшого розвитку традиція бісерного декору українського народного одягу набула на західних землях України — Північній Буковині, Західному Поділлі, Опіллі, у Прикарпатському та Карпатському регіонах. Значно менше та все ж бісер як художній матеріал для декорування народної ноші використовували й у інших куточках України.
У кінці 1940-х рр., після закінчення Другої світової війни, майстри бісерних виробів (прикрас і вишитого бісерними матеріалами одягу) через низку об’єктивних причин стали поступово згортати свою творчість. Проте, прикраси та одяг, виготовлений із використанням бісеру, ще продовжували побутувати протягом певного часу. Зокрема, на теренах Опілля накладні бісерні оздоби виходять з ужитку у 1950—1960-х роках. Більшість виробів безслідно зникає: прикраси нерідко пороли, щоб використати бісер у вишивці одягу. З ряду причин та, правдоподібно, через недостатню увагу дослідників дуже мало таких виробів потрапило до музейних колекцій.
Дещо кращою є ситуація із дослідженням декорованого бісером одягу: безрукавок та фартушків. Окремі вироби збереглися у родинах, де їх і досі продовжують використовувати як компоненти української народної святкової ноші. Водночас, їхня теперішня затребуваність є однією з причин того, що таких творів у етнографічних музеях обмаль.
Зважаючи на те, що опільські народні вироби з бісеру є маловідомим явищем мистецтва, експедиційні матеріали є вкрай цінними. Зокрема в літературі можемо знайти небагато відомостей (що подаються у загальному контексті української традиції) про накладні бісерні прикраси Опілля XIX — першої половини XX ст., водночас про декорований бісером опільський одяг XX ст. відомостей обмаль.
Польові розвідки автора, скеровані на пошук універсальних та унікальних рис українських осередків, мають на меті збір матеріалу для написання ґрунтовної індивідуальної наукової монографії «Бісер у декорі народного одягу українців (за матеріалами західних областей України)».
Упродовж 3—16 червня 2011 р. комплексна мистецтвознавча експедиція Інституту народознавства НАН України працювала у населених пунктах семи районів Тернопільської обл. Зокрема, на теренах Бережанського району було обстежено дев’ять сіл: Урмань, Надрічне, Біще, Поручин, Рекшин, Поточани, Стриганці, Жуків, Саранчуки та опрацьовано збірку краєзнавчого музею у Бережанах. Плановано збиралася інформація, що стосується накладних бісерних прикрас та декорованих бісером компонентів опільського народного одягу першої половини XX ст.

Експонат з Бережанського краєзнавчого музею став свідченням того, що у першій половині ХХ ст. (час виконання 1917—1919 рр.) у деяких селах Бережанщини, зокрема у с. Надрічне, знаною прикрасою був кутовий ґердан 3 (Іл. 2). У ході експедиції саме у цьому селі вдалося натрапити на широкий стрічковий ґердан, виготовлений Кузів Пелагією Михайлівною (1904—1990 рр.). За словами теперішньої його власниці — О.В. Шпортало, ґердан носився нижче від шиї як кутовий ґердан, скла даючись у центральній частині кутом.
Польові матеріали автора. Записано 3 червня 2011 р. у с. Надрічне Бережанського р-ну Тернопільської обл. від Шпортало Ольги Василівни, 1931 р. н.
Якби майстриня зафіксувала складку ниткою (як це траплялося на практиці), то прикраса набула б вигляду кутового ґердану (Іл. 3).

У ході експедиції було зафіксовано 11 вишитих бісером безрукавок. Аналізуючи артефакти, давні світлини та розповіді інформаторів, вдалося підтвердити, що на теренах Бережанщини народна ноша стала поповнюватися таким одягом починаючи з 1920-х рр. Шили безрукавки з фабричної тканини — оксамиту («саміту», «яксаміту») темних кольорів, зокрема чорного, рідше — вишневого, темно-синього, зеленого. Вважалося, що найкраще сприймається вишивка бісером на чорному тлі. Декорували безрукавки бісером або нитками. На Опіллі, як і в інших куточках України, також побутували оксамитові безрукавки, одночасно декоровані вишивкою бісером та нитками.
Першою (1920-ті рр.) у сільську моду увійшла короткокроєна, приталена, здебільшого облямована довкола талії «лапчиками» оксамитова безрукавка типу ґорсет. Доводилося фіксувати різні назви (іноді в одному селі під трьома назвами) такої безрукавки: «сердак» (с. Урмань), «гуцулка» (сс. Надрічне, Жуків), «камізелька» (сс. Жуків, Біще, Поручин), «ґорсет» (сс. Поточани, Саранчуки), «горсек» (с. Жуків).
Дещо пізніше (1930-ті рр.) з’явилася довга (до і нижче стегон), розширена донизу оксамитова безрукавка типу камізелька, що на Бережанщині була відома під назвами: «жупан» (сс. Урмань, Саранчуки), «сердак» (сс. Жуків, Біще, Поручин, Рекшин, Поточани), «сардак», «сардачатко» (с. Надрічне), «станек вибитий» (с. Поточани) і також «камізелька» (с. Жуків).
Після війни, наприкінці 1940 рр., жінки старшого віку ходили до церкви у ґорсетах, а молодші — у камізельках. З 1950—1960-х рр. одяг обох типів поступово стає привілеєм дівчат, котрі почали вбирати вишиті бісером безрукавки у свята та з нагоди весілля. Як свідчать світлини післявоєнного часу, вишиті бісером камізельки продовжували побутувати як компоненти сценічного вбрання фольклорних колективів. 

З наукової статті ОЛЕНИ ФЕДОРУК "Художні вироби з бісеру в народному мистецтві Бережанщини (за матеріалами мистецтвознавчої експедиції 2011 р.)"

Повний текст наукової роботи доступний за адресою:
Переглядів: 87 | Додав: NADRICHNE | Рейтинг: 0.0/0

Всього коментарів: 0
avatar


Безкоштовний каталог сайтів Каталог MyList.com.ua Каталог україномовних сайтів Україна онлайн LogUA-Сервіс статистики та рейтинг україномовних сайтів. Топ сайтів України. Каталог
сайтів України Каталог веб ресурсів Тернопільщини
При будь-якому використанні матеріалів сайту активне посилання на сайт є обов' язковим!

Всі права захищені © 2012-2017   NADRICHNE.ORG.UA   NADRICHNE.AT.UA