НАДРІЧНЕ - наше рідне село   
Сайт села Надрічне (до 1946 року Дрищів) Бережанського району Тернопільської області - батьківщини Митрополита Галицького та Архиєпископа Львівського - предстоятеля Української Греко-Католицької Церкви Спиридона Литвиновича (1810 - 1869)
                                            
RSS       
PDA
Авторизація

Сьогодення села

Установи села

Історія села

Спиридон Литвинович

Карти села

Інтернет-описи села

Хмарка тегів
 

Календар
«  Листопад 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930

Архів записів

Пошук на сайті


Пошук (google)


Наша кнопка



Статистика
Онлайн всього: 3
Гостей: 3
Користувачів: 0

Flag Counter


Швидке спілкування
200

Вітаю Вас, Гість · RSS 15 Грудень 2017, 01:45

Головна » 2017 » Листопад » 20 » Дозвілля на Бережанщині (спогад з юних літ)
13:07
   Дозвілля на Бережанщині (спогад з юних літ)
Богдан ОСТАП'ЮК 
Дозвілля на Бережанщині 
(спогад з юних літ) 
Обабіч оспіваної у стрілецьких піснях Золотої Липи, яка повільно несе свої води лугами, ярами ка південь до Дністра, розкинулись села з чепурними, білими хатами, увінчані зеленню садів і лісів. Гора Лисоня зрошена кров'ю і засіяна могилами, вкрита навіки безсмертною славою Українських Січових Стріль­ців. Потутори, Конюхи, Пліхів, Куропатники, Вільховець, Посухів та інші села —- це живі свідки стрілецької історії. Бережанщина — батьківщина Богдана Лепкого, славного співця галиць­кого Поділля, який у своїх оповіданнях, нарисах, а зокрема у своїх різдвяних та великодніх віршах змалював красу цього ча­рівного закутка нашої батьківщини.
Бережанський гостинець пробігає рівнобіжно із Золотою Ли­пою, проходить біля сіл Гинович, Жукова, Дрищева, Урманя, а далі веде до Поморян. Перед в'їздом до Жукова стояв на узбіччі, під горою, пам'ятник Т. Шевченка, який поляки знищили, за­хопивши Галичину. Над мальовничим ставом, що його з одного боку оточує ліс, а з другого гостинець, простягається село Урмань. Сама назва цього села вказує на те, що його історія в'я­жеться з нападами татарів, які у своїх походах часто облягали бережанський замок та довколишні села. Вони, мабуть, стояли там табором, звідкіля й походить ця назва.
Перший раз приїхав я до Урманя малим хлопцем з мамою ще перед Першою світовою війною. Тут гостював я у свого вуй­ка сл. п. Теодосія Бортника, управителя народної школи. Нова 4-клясова українська школа була на той час однією з кращих в бережанському повіті. При школі був великий город і сад, в якому була вуйкова пасіка. В сусідстві зі школою, за садом сто­яла стара, дерев'яна церква. Парсхом Урманя був тоді сл. п. о.Омелян Гавришо. З його сином, моїм ровесником Тосьом, гра­лись ми в приходському саді та вганяли за освоєною, ласкавою сарною. До сну заколихував нас шум урманської греблі та рит­мічний стукіт лотоків млина. Вранці будили нас лелеки, які при­літали з гнізда солом'яної стріхи сусідської хати, годуючи своїх малят. В 1917 й 1918 роках відвідав я двічі Урмань.
Але найкращі, незабутні хвилини юних років пережив я в Бережанщині щойно в 1920-30 pp., коли влітку кожного року, після закінчення навчання в тернопільській гімназії, гостював на вакаціях у своїх вуйків в селах Дрищеві і Поручині. Найбільшою моєю приємністю було ловлення риби п Золотій Липі. Звичайно мандрував я берегами Золотої Липи в капрямі урманської греблі, або протилежно у сторону Жукова. Не знав я ще тоді, що тими стежками уздовж Золотої Липи ходив колись ловити рибу Іван Франко (відомо, що Франко був завзятим рибалкою). У своїх мандрах по Галичині відвідав Франко, в товаристві Андрія Чайковського, о. Сильвестра Лепкого, батька Богдана, в Жукові вліті 1882 року.
Ловити рибу вибирався я удосвіта, коли село ще спало, коли щойно почало світати. І хоч Золота Липа невелика річка, то все ж таки водилося у ній багато різної риби. Були там щуки, коропи, лини, окуні, плотиці, лящі та інші, а крім цього й раки. Мої рибацькі прибори були дуже примітивні. Складалися вони з вудки, плетеної з волосіння кінського хвоста. Поплавець витісу­ вав я з вербової ксри, а тягарці робив з олива, яке витоплював з голівок крісових набоїв, яких усюди валялося чимало. За ву­дило служив рівний прут ліщини. Лише гачки із зазубцем були єдиним фабричним продуктом... Як принаду для риби вживав дощаників (дощових хробаків), хліб або тісто з муки та коно­пляних макухів. Торбина на рибу, або звичайний шнурок допов­няли мій рибацький виряд.
Ловлячи рибу, висиджував я на березі ріки у верболозах, або під вербами від досвіту до пізнього вечора, дуже часто без
їжі.. . (в рибацькому запалі забував я деколи брати полуденок). Якщо риба клювала, або — як це говориться по-рибацькому — „брала", то я не уважав на спеку, чк дощ) (нераз дощ цюрком стікав з капелюха на плечі й коліна і я промокав до нитки), але зосереджував всю свою увагу лише на один пункт, а саме на поплавець, який „то виринав, до потапав" .. . Окрім риби, ловив я раки, яких у плиткій воді, біля дрищівського млина, де поїли худобу, було багато. їх витягав я обережно і викидав на берег. Це здебільша були малі раки, за великими треба було пхати руки у прибережні нори... Пізно ввечорі, коли сонце вже давно пішло на спочинок, коли роси вкрили луги, а мряки серпанком оповили Золоту Липу, повертався я додому.
Деколи вибирався я з родиною на малини чи суниці до Конюхівського лісу, в якому залишилися ще свіжі сліди кривавих
боїв. Збереглися стрілецькі землянки-окопи, ями, вириті Граната­ми, і неначе живі свідки на сторожі, стрілецькі могили з березо­вими хрестами, заквітчані квітами та вінками, якими завжди пі­клувалися дівчата з довколишніх сіл. В Конюхівському лісі на зрубах чагарниках росли дикі малини, ожини, полуниці й су­ниці. Найкращі суниці росли довкруги ґранатних ям, наповне­них водою, в яких відбивалися червоним, багряним вінком. З диких малин, які мали свій питомий смак і запах, виготовлялося соки, а з суниць варення.
З Дрищева мандрував я пішки 4 кл. „через гору" до сусід­нього Поручина, щоб тут закінчити у вуйка свої вакації. Поручин лежить в яру. Серединою села пливе потік, а по обох його боках розкинулись хати. Високо нагорі стояла понад 300-річна дерев'яна церква, оточена старими липами. Довголітнім парохом Поручина був сл. п. о. Михайло Шараневич. Між церквою а приходством на горбі примістилася невелика школа, керівником якої був мій вуйко сл. п. Петро Бортник. Про Поручин і поручинську церкву писав В. Лепкий у своєму великодньому вірші: 
„Ще й нині багу церковцю стару
З дубових брусів, наге на картині
Доріжка в'ється під гору,
Село лежить в долині. 
... / наге сон являються мені
 Сільських дівгат веселі хороводи,
 Лунають співи голосні,
 Немов весняні води..."
 В Поручині проводив я своє дозвілля з вуйком Петром на полюваннях. Спершу полювали ми на дикі качки, які приліта­ ли під вечір з урманського ставу на поручинські поля. Качки любили „вечеряти" на гречаних покосах. Бувало, сховавшись за полукіпки, ждали ми нетерпеливо на вечірніх гостей. І, як зле­ тіли вони на покоси, підіймали ми несамовитий крик та свист. Сполохані качки підлітали негайно в гору. В той момент гукнули постріли і кілька з них спадало до долу. Часом прилітали, чи прибігали куропатви під саму школу і вони теж ставали нашою добиччю. Згодом полювали ми на олені й сарни. Треба було го­ динами сидіти „тихесенько без гомону" в укритті проти вітру, бо мали вони знаменитий слух, а ще кращий нюх ...
Але найбільші емоції переживали ми, полюючи на дики, чи пак дикі кабани, які у літній час стадами з'являлися на селян­ ських полях. Особливо робили вони великі шкоди в картоплях, буряках та інших городніх культурах. Селяни палили вогні, сту­ кали палицями об дерева, щоб в цей спосіб відогнати непрошених гостей. Полювання на сарни й диків вимагало деякого виш­ колу, який я під проводом вуйка пройшов. Коли ж надійшов се­ зон грибів, тоді бродили ми лісами графа Потоцького, шукаючи грибів, козарів і підпеньок.
В Поручині відбувалися влітку прийняття й забави з наго­ ди ім'янин чи уродин о. пароха, чи „пана директора". Такі прий­ няття з танцями і забавами відбувалися у шкільній клясі або на приходстві. Тоді з'їжджалися гості з Бережан і сусідніх сіл. Отець парох мав гарні доні і тому в нього все було багато гос­тей. Всі ці забави-прийняття створювали щиру товариську ат мосферу, скріплювали дружні зв'язки серед нашої інтелігенції.
Під час свого 5-ти, 6-титижневого перебування в селах Бережанщини кожного року, мав я змогу пізнати життя та звичаї наших селян. Чудова народна ноша дівчат, особливо вишивані сорочки, гаптовані кафтани, ґердани, традиційна ноша старих ґаздів і ґаздинь, незіпсована та незасмічена міською модою, жи­ во збереглася в моїй пам'яті. Серед хлопців-парубків мав я своїх приятелів, членів „Лугу", кооператорів і культ-освітніх робіт­ників. Але усьому приходить кінець. Мої вакації-дозвілля кінча­ лися. Звичайно тиждень перед празником Успення Матері Божої, відомим колись славним відпустом на все Поділля в Тернополі, навантажений пляшками малинового соку та вінками сушених грибів повертав я до Тернополя. Треба було допомогти ще не­ біжці бабуні звести з поля решту збіжися та за кілька днів по­ вертатися знову до школи.
 ** *
Понад пів століття проминуло з того часу, коли я виїжджав на канікули в Бережанщину. Давно відійшли у вічність оо. Гавришко, Заверуха, Шараневич. 39 років тому помер на чужині поет Богдан Лепкий, якому доля не дозволила спочити на рід­ ній землі побіч могили свого батька в Жукові. Немає в живих колишніх моїх друзів, приятелів, які згинули в боротьбі з оку­ пантами або на Сибірі. В 1971 році помер також в Бережанах мій останній вуйко Петро. Тільки часом уві сні оживають картини чудових, квітучих лугів над Золотою Липою, причувається шум урмансьдої греблі. Ввижаються струнконогі, ніжні сарни, які са­ ме в той час, коли сонце на прощання слало свої останні проме­ ні на плесо урманського ставу, збігали стежечкою з лісу напи­ тись джерельної води з „Бабиної криниці" (джерела). Залиши­ лись незабутні спогади з юних літ, які я проводив колись на до­ звіллі у чарівній Бережашцині.

Богдан ОСТАП'ЮК. Дозвілля на Бережанщині (спогад з юних літ). - Альманах Українського Народного союзу на 1981 рік. Річник 71. - Джерзи Ситі -Ню Йорк: Видавництво "Свобода". - С. 252-255.
Категорія: Історія | Переглядів: 41 | Додав: NADRICHNE | Теги: Історія, Дрищів | Рейтинг: 0.0/0

Всього коментарів: 0
avatar


Безкоштовний каталог сайтів Каталог MyList.com.ua Каталог україномовних сайтів Україна онлайн LogUA-Сервіс статистики та рейтинг україномовних сайтів. Топ сайтів України. Каталог
сайтів України Каталог веб ресурсів Тернопільщини
При будь-якому використанні матеріалів сайту активне посилання на сайт є обов' язковим!

Всі права захищені © 2012-2017   NADRICHNE.ORG.UA   NADRICHNE.AT.UA