НАДРІЧНЕ - наше рідне село   
Сайт села Надрічне (до 1946 року Дрищів) Бережанського району Тернопільської області - батьківщини Митрополита Галицького та Архиєпископа Львівського - предстоятеля Української Греко-Католицької Церкви Спиридона Литвиновича (1810 - 1869)
                                            
RSS       
PDA
В обороні української мови
Авторизація

Сьогодення села

Установи села

Історія села

Спиридон Литвинович

Карти села

Інтернет-описи села

Хмарка тегів
 

Календар
«  Грудень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Архів записів

Пошук на сайті


Пошук (google)


Наша кнопка



Статистика
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Flag Counter


Швидке спілкування
200


В обороні української мови
Для того, щоб сучасники могли точніше і глибше вияснити собі роль і значення особи С.Литвиновича, уявити хоч у загальних штрихах обсяг його вкладу у справу оборони нашої рідної мови від чужинецьких посягань на неї і спроб відвертого знищення її (отже, і знищення нації шляхом змосковщення, полонізації, германізації і т.п.), потрібно бодай кількома суттєвими деталями відтворити суспільно-політичну картину на переломі 18-19 століть у Галичині і в цілому в Україні.
Чотири століття Галицький край перебував під шляхетсько-польським гнітом, під кріпацтвом, коли "пригнічення українського населення було у сто разів більшим, ніж польського" "Селян... продають як худобу... Раз у раз чуєш найбезстидніші голоси: хто вб'є хлопа, то так, як би вбив пса". Мало що змінилося й після захоплення Галичини Австрією у 1772 р. Майже два мільйони українців - в основному селяни і поодинокі священики - однаково терпіли гніт імперії, яка взяла курс на нещадну експлуатацію та денаціоналізацію народу. Освіти як такої не було: лише в небагатьох школах при церквах дяки навчали примітивно азбуки й арифметики; де-не-де існували сільські двокласні школи, які, проте, з 1805 року опинилися під "опікою" поляків.
З 1812 р. шкільне навчання українців перестало бути обов'язковим. На весь край були тільки дві "руські" міські школи4. Книги видавалися, в основному, релігійного змісту, до того ж, писані суржиком, близьким до старослов'янської мови. Такою ж мовою проводили і проповіді священики у церквах. Щойно 1822 р. Іван Могильницький склав "Граматику язика словено-руського", а в 1834 р. появилася "Граматика рутенської, або малоруської мови в Галичині" Й. Левицького, і власне у тих роках проблема української мови порушується все частіше. (Деякі вчені стверджують, що тоді в Галичині в рукописах появилася "Енеїда" Івана Котляревського, видана вперше у 1798, вдруге - 1808 p., відтак у 1809 р. - чотири частини). Написана живою народною українською мовою, вона справляла величезне враження.
У той час - у 1833 р. Маркіян Шашкевич (6.11.1811 р. - 7.06.1843 р.) організував гурток "Руська трійця", що ставив метою працювати на благо свого народу, розвивати його культуру і мову. Того ж року укладено рукописний збірник віршів "Син Русі", а через рік - "Зоря". Та найзначнішими трудами М.С.Шашкевича вважаються його брошура "Азбука і Abecadlo" (1836 р.) та альманах "Русалка Дністровая" (кінець 1836 р. - поч. 1837 p.), яку згодом І.Франко назвав "явищем наскрізь революційним". Вона - "свого роду "маніфест" відродження української літератури в Галичині", бо, водночас, піднесла ідею єдності українських земель, ввела в літературу мову і пісні народу.
Однак ще на довгі роки залишилася потреба і необхідність (вони актуальні й тепер!) захищати українську мову від ворожих зазіхань на неї, на її чистоту, відстоювати її права на існування й вільний розвиток.
Саме у цій справі належно проявився хист Спиридона Литвиновича, його воля й готовність стати на захист рідної мови. Ось як охарактеризовує нашого духовного наставника д-р Кость Левицький у праці "Історія політичної думки галицьких українців 1848-1914. На підставі споминів". (Львів, 1926). Подаємо текст без змін.
"... На сім місці належить ся згадати про особу бувшого митрополита Спірідіона Литвиновича, який по митрополитах: Мих. Левицькім і Григорію Яхимовичу також заслужив ся для нашої справи національної. Йому закидували, що він покладав всі надії на Відень та говорив: "Wir brauchen nichts zu thun, die Regierung wird selbst fur uns sorgen", ("Нам турбуватися нічого, про нас дбає уряд") але ся лєґенда не зовсім вірна.
Було се з кінцем пятьдесятих років минулого століття, коли прихильники церковно-славянської мови зачали піддаватись обєдинительним намаганням Поґодінської колонії та стали погорджувати народною українською мовою, а замісць неї впроваджувати в церкві і школі церковно-славянську мову і сим чином отвирали двері русофільському (москвофільському) напрямові. Небезпеку поширення такої струї в нашім національнім відродженню зрозумів Спірідіон Литвинович і видав дня 25 жовтня 1859 р. куренду, в якій сказав: "Зроблено сумне спостереженнє, що в останніх роках повстало в руській (українській - прим. B.C.) літературі змаганнє увести в ній малозрозуміле для народу нарічіє. Се змаганнє проявилося не тільки в пресі, що тепер хилить ся до швидкого упадку, але і численні проповідники та катехити уживають у своїх проповідях і шкільній науці церковно-славянських форм, погорджуючи народним говором, при чім ідуть за мильним (помилковим — прим. B.C.) розумінням відношення літурґічної мови до народної - декількох непрактичних молодих письменників. Таке змаганнє не тільки здержує розвиток підпираної (підтримуваної) правительством руської літератури, але шкодить також научуванню народу в церкві і школі. Митрополичий Ординаріят мусить виступити проти такого надужиття і поручити підлеглим йому орґанам придержувати ся строго руських язикових форм. Успіх руської народної літератури лежить в інтересі не лише самої людності, але і держави і церкви. Булоби шкідливою політикою: бажаннє опирати руську літературу на мові, далекій від духового життя нашого народу. Церковно-славянська мова належить безперечно до мертвих; піднесена насильно до ролі руської літературної мови і накинена народови на духовий чинник, здержала б усякий його духовий розвиток і піддаючи ся неминучому розкладові під впливом народних говорів, мусіла б або знов уступити або піддержувана насильно письменниками, довела б до витворення продукту, що вже повстав на тій самій дорозі: до московського наріччя. Такий вислід у Русинів, (українців - прим. B.C.) пройнятих уже свідомістю окремої національної індівідуальности, рівнав би ся її самовбійству. З тої причини Митрополичий Ординаріят приказує строго всім душпастирям і катехитам уживати в проповідях, промовах до народу і при науці релігії лишень руської народної мови і уважати на те, щоби в школах, підчинених церковній власти, відбувала ся наука на чистій народній мові..."
Ось як промовляв єпископ до переконання свого духовенства, щоб воно поступало так, як сього вимагає добро і будучність народу.
Таким палким патріотом постає перед нами Спиридон Литвинович, уродженець села Дрищів (Надрічне), гімназист Бережанської гімназії, Галицький митрополит (1864-1969 pp.). Пам'ять народу про нього повинна пережити віки!

В.Савчук. В обороні української мови   / В.Савчук. Митрополиче село Дрищів-Надрічне. - Бережани-Тернопіль, 2007. - С.16-19.


Погода (sinoptik.ua)

Погода (gismeteo.ua)

Погода (weather.in.ua)
Погода в Україні

Погода (rp5.ua)
 

Погода (meteopost.com)
Погода в Украине

Погода (meta.ua)

Погода (meteo.ua)

Тривалість дня
погода в украине

Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього голосів: 91

Свята дня
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Система Orphus


Безкоштовний каталог сайтів Каталог MyList.com.ua Каталог україномовних сайтів Україна онлайн LogUA-Сервіс статистики та рейтинг україномовних сайтів. Топ сайтів України. Каталог
сайтів України Каталог веб ресурсів Тернопільщини
При будь-якому використанні матеріалів сайту активне посилання на сайт є обов' язковим!

Всі права захищені © 2012-2017   NADRICHNE.ORG.UA   NADRICHNE.AT.UA