НАДРІЧНЕ - наше рідне село   
Сайт села Надрічне (до 1946 року Дрищів) Бережанського району Тернопільської області - батьківщини Митрополита Галицького та Архиєпископа Львівського - предстоятеля Української Греко-Католицької Церкви Спиридона Литвиновича (1810 - 1869)
                                            
RSS       
PDA
"Руський клуб" Галицького Сейму
Авторизація

Сьогодення села

Установи села

ФК "Енергія"

Історія села

Спиридон Литвинович

Карти села

Інтернет-описи села

Випадкові фото

Хмарка тегів
 

Календар
«  Червень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930

Архів записів

Пошук на сайті


Пошук (google)


Наша кнопка



Статистика
Онлайн всього: 4
Гостей: 4
Користувачів: 0

Flag Counter


Швидке спілкування
200

   
  "Руський клуб" Галицького Сейму
 У Сеймі український народ здебільшого репрезентували аграрії. Лише двічі вдалося здобути мандат у курії великих землевласників і тричі – в міській курії. 
   При цьому власними зусиллями українці провели свого кандидата до Сейму тільки одного разу (міська курія у Дрогобичі 1873 р., Миколай Антоневич), в інших чотирьох цього досягали завдяки підтримці польських політиків (у Львові – жодного разу). У 1861-1882 рр. переважно "послували” представники духовенства й селянства. Лише одного разу "Руський клуб” (тобто фракція депутатів, які декларували руське/українське походження або політичні принципи, скеровані на захист інтересів руського/українського населення Галичини, – "Газета”) мав у своєму складі дідича (Тадей Федорович, 1894-1895).
   Духовенство відразу виявило неабиякі здібності до парламентської боротьби, а селянство здебільшого було пасивним. Зовсім курйозною виглядала ситуація в австрійському парламенті: селяни не розуміли німецької мови, і єпископ показував на мигах, як голосувати. Втім від скасування панщини минуло не надто багато часу, й селянство не знало жодних інших порядків, окрім патримоніальних. Тим паче, що чимало дідичів прагнули утримати їх і надалі. Так, якийсь Міттельштедт, виступаючи на сесії Галицького рільничого товариства у Львові 1861 р., говорив: "У нас порядкують інші права, ніж на Заході, а саме любов і посвячення, стосовно яких великі маєтки разом з панщиною є суспільним ладом, що найбільше відповідає національному характеру. Запровадження селянських чиншових господарств буде матеріалізацією й онімеченням польського селянина”.
   Хтось із селянських послів якось говорив кн. Л. Сапізі: "Сказали, аби я ту пришел, але я не знаю пощо, ані хто ту буде мій пан”. "З такими законодавцями було нелегко, – продовжує кн. Л. Сапіга. – Дуже імпонував селянам мій маршальський жезл. Говорили: "Як наш маршал палицею стукне, то і губернатор молчить”. Усе ж, "дивовижно швидко засвоїли засади парламентаризму, ба навіть кілька з них розуміло вплив, що можуть справити обговорювані закони. Очевидно, оцінювали їх виключно з наслідків, котрі передбачали для своєї громади, а не з міркувань загального становища краю. Але ні в одній країні селянин не спромігся навіть на це”.
   У 1880-1890 рр. розпочався поступовий процес зростання присутності в Сеймі адвокатів і нотаріусів (ще 1867 р. у Львові не було жодного адвоката, спроможного вести справи українською мовою). Загалом ці тенденції підтверджують наявні уявлення про соціальну реструктуризацію українського національного відродження. Дотепні Ігор Андрухів і Петро Арсенич поділили його на чотири періоди: "попівський” (кінець XVIII ст. – 1848), "професорський” (1848-1880), "адвокатський” (1880-1923), "інженерський” (1923-1939). З їхньою схемою загалом можна погодитися з такими уточненнями: "попівський” етап слід було б продовжити до 1880 р., "професорський” варто датувати 1880-1900 рр., правники домінували на початку ХХ ст. 
Історично склалася традиція, згідно з якою найавторитетнішим представником галицьких українців був митрополит. Тобто за тодішніми уявленнями, саме він мав би очолити "Руський клуб”. Але митрополит Г. Яхимович не приходив на засідання. Натомість фактично керував клубом віце-маршал єпископ Спиридон Литвинович (з 1863 р. – митрополит; він також не брав участі в його засіданнях!). Отож, як свідчать збережені протоколи засідань "Руського клубу”, їх учасники щоразу обирали нового головуючого та секретарів. Наступники С. Литвиновича на митрополичому престолі вже не претендували на керівництво "Руським клубом”. Більшу активність виявляли митрополит Сильвестр Сембратович і єпископ Юліян Пелеш. Вирішальну роль у порозумінні польських фракцій з українцями 1914 р. відіграв митрополит Андрей Шептицький. Очевидно, високий духовний статус вимагав від єпископату підніматися над політикою і, мабуть, саме з цієї причини вони здебільшого уникали Сейму (за винятком тих віце-маршалів, які обіймали цю посаду після 
С. Литвиновича).
   Уперше "Руський клуб” обрав свій керуючий заряд (президію, – "Газета”) 1870 року. Головою став крилошанин Йосип Кульчицький, заступником – суддя Василь Ковальський, секретарями – професор Федір Білоус і крилошанин Гавриїл Крижанівський. Мабуть, саме цієї каденції "Руський клуб” був організований найкраще. На засіданні 18 вересня 1871 р. вирішили призначати референтів для кожної проблеми, яку розглядали на форумі Сейму. У протоколах описували перебіг засідань одним або декількома реченнями, присутніх здебільшого не фіксували. Особливо недбалими є нотатки за 1876 р. А 13 березня 1876 р. Олексій Заклинський заявив ось що: "Понеже мимо ухвали Клюба, з дня 9 т.м. члени Клюба ані о 1/25 по пол[удні], ані о 10 год. рано точно не сходяться, а так жадного солідарного успіха в ділі посольськом надіятися не можна, сего ради підписаний заявляєт, же з Клюба виступаєт і по силам своїм на свою руку ділати будет”. Усе ж тієї сесії, що тривала з 7 березня до 26 квітня 1876 р., "Руський клуб” продовжував функціонувати, й О. Заклинський брав участь у його засіданнях.
За період 1877-1896 рр. протоколів не виявлено. Можливо, їх не вели взагалі. До речі, не вдалося виявити слідів протоколів також жодної польської фракції.
   Про "Руський клуб” четвертої каденції (1877-1882) інформацією не володію. Під час п’ятої каденції (1883-1889) "Руський клуб” очолював отець Степан Качала, його заступником був суддя Теофіл Бережницький, секретарем – суддя Петро Лінинський. У 1889-1895 рр. головою був професор Юліян Романчук, заступником – суддя Дем’ян Савчак, секретарем – нотаріус Кость Телішевський. Під час п’ятої каденції (1895-1901) "Клуб руських послів соймових” організували тільки 27 грудня 1897 р. на чолі з єпископом перемиським Костянтином Чеховичем, заступниками – урядником Титом Заячківським і професором Олександром Барвінським і секретарем професором Анатолем Вахнянином.
Варто зауважити, що до складу української фракції входили не всі українці. Протягом 1861-1873 рр. декілька селян належали до "Польського кола”. Як це зрозуміло з протоколів за 1871 р., на засідання "Руського клубу” перестали приходити прихильники порозуміння з поляками Ю. Лаврівський, С. Качала, Іван Левицький і ще декілька послів. Восени 1892 р. на знак протесту проти угоди народовців із "Польським колом” 1890 р. "Руський клуб” покинули москвофіли. 1894 року вони організували окрему фракцію на чолі з адвокатом Лонгином Рожанковським. 1897 р. три представники Русько-Української радикальної партії на чолі з адвокатом Теофілом Окуневським відмовилися ввійти до складу клубу на чолі з К. Чеховичем. 1908 р. у Сеймі вже діяли дві українські фракції: москвофілів і народовців.
   Члени "Руського клубу” спершу займали праве крило Сейму. Очевидно, в такий спосіб українці демонстрували свою проурядову позицію. Однак у 1880-х роках "Руський клуб” уже сидів зліва. Ймовірно, це сталося 21 січня 1886 р. Того дня М. Антоневич скаржився, що коли українці прийшли із церкви, то всі місця справа були зайняті. Втім зміна місця розташування української фракції відбулася із запізненням: адже тоді українські політики вже остаточно перейшли в опозицію, натомість "Польське коло” перетворилося на проурядову фракцію ще наприкінці 1870-х.
   Для "Руського клубу”, на відміну від польських фракцій, характерна дисципліна та солідарність: здебільшого його скликали постійно, а його рішення були обов’язковими для всіх його членів. Ухвали виносили шляхом голосування більшістю.

Ігор Чорновол

Фото: "Руський клуб” Галицького сейму 1866 р. Зліва направо перший ряд: 1) Антін Петрушевич; 2) Яків Кульчицький; 3) Амброзій Яновський; 4) Михайло Куземський; 5) митрополит Спиридон Литвинович; 6) Юліян Лаврівський; 7) Михайло Качковський; 8) Михайло Малиновський;9) Антін Юзичинський. Другий ряд: 1) Яків Шведицький; 2) Юліян Негребецький; 3) ? 4) Григорій Гинилевич; 5) ? 6) ? 7) Василь Фортуна; 8) ? 9) Антін Могильницький; 10) Лев Полевий; 11) Іван Борисикевич; 12) Адам Стоцький – ?; 13) Лев Трещаківський; 14) Іван Гушалевич;
15) ? 16) ? 17) Йосиф Лозинський; 18) Антін Павенцький; 19) Антін Добрянськй; 20) Теофіл Павликів; 21) Теодор Білоус. Третій ряд: 1) Стефан Качала; 2) Іван Наумович; 3) Михайло Курилович; 4) Осип Кравців; 5) Іполіт Дзерович; 6) Микола Ковбасюк; 7) Микола Устиянович. Четвертий ряд: 1-5) ? 6) Ілько Загоройко – ? (З архіву Миколи Литвина)

Чорновол І. "Руський клуб" Галицького Сейму // Львівська газета. - 2006. - № 59 (866). - 30 березня.


Погода (sinoptik.ua)

Погода (gismeteo.ua)

Погода (weather.in.ua)
Погода в Україні

Погода (rp5.ua)
 

Погода (meteopost.com)
Погода в Украине

Погода (meta.ua)

Погода (meteo.ua)

Тривалість дня
погода в украине

Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього голосів: 91

Годинник

Свята дня
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Система Orphus


Безкоштовний каталог сайтів Каталог MyList.com.ua Каталог україномовних сайтів Україна онлайн LogUA-Сервіс статистики та рейтинг україномовних сайтів. Топ сайтів України. Каталог
сайтів України Каталог веб ресурсів Тернопільщини
При будь-якому використанні матеріалів сайту активне посилання на сайт є обов' язковим!

Всі права захищені © 2012-2017   NADRICHNE.ORG.UA   NADRICHNE.AT.UA