На початку цьогорічного грудня минуло 196 років з дня народження (6.12.1810) та 141 рік з дня кончини (4.12.1869) видатного церковного діяча, єпископа, Галицького митрополита у 1864-1869 pp. - Спиридона Литвиновича. Вже сам факт, що С.Литвинович є уродженцем Тернопілля (кол. с. Дрищів, з 1946 р. – с.Надрічне Бережанського району), мав би викликати неабияке зацікавлення цією постаттю, увагу до неї, відповідне висвітлення її ролі та значення в тодішньому житті краю. Проте... Якщо замовчування імені митрополита в минулих, радянських, часах можна зрозуміло пояснити, то обминання такої величини вже в роки незалежності України є щонайменше дивним. Тим більше, що за всі 19 років незалежності і легальної діяльності греко-католицьких храмів на Тернопільщині і загалом у Західній Україні відчутно нічого ні в одному не зроблено з метою відродження цього славного імені, яке, в основному, постає з книги "Митрополити київські і галицькі" канадського видання оо. Василіан 1962 року.
Не беруся перевповідати все написане у тому виданні. Зазначу лише, що, на мою думку, постать митрополита С.Литвиновича в когорті українських діячів XIX ст. заслуговує на місце поруч із відомим світові Будителем Галицької України - Маркіяном Шашкевичем. Але цю постать потрібно ще явити людям, висвітлити, пізнати. Зі свого боку, наразі, хочу поділитися деякими спостереженнями щодо біографій цих двох осіб.
Не можна не звернути увагу на до певної міри дивні "паралелі" у життєписах і діяннях двох видатних постатей у процесі відродження українства у XIX ст. — Маркіяна Шашкевича і Спиридона Литвиновича. Найперше, впадає в око фактична близька спільність дат їх народження: С.Литвинович - 6 грудня 1810 р., М.Шашкевич -6 листопада 1811 року. Подібність і в тому, що обидва є вихідцями із родин сільських парохів, які, до того ж, правили зовсім недалеко, менше 100 км, один від одного. Далі у Спиридона і Маркіяна якийсь час є спільними навчальні заклади - Бережанська гімназія і Львівська духовна семінарія.
Наведемо і таку "паралель": у 1833 р. повернений на навчання у семінарію Маркіян Шашкевич організовує гурток "Руська трійця", коли жити йому залишається 10 літ. Майже рівно через 26 років, 25 жовтня 1859 p., тимчасовий адміністратор Львівської митрополії Спиридон Литвинович звертається до духовенства з "Курендою...",якою зобов'язує священиків здійснювати проповіді народною, українською, мовою. І йому від цієї дати доля відвела тільки 10 літ життя.
Чергова дивна "тотожність" у діяннях двох оборонців українства така. У 1836 р. Маркіян Шашкевич виступив на захист української мови проти засилля польської своїм гострим публіцистичним твором "Азбука і Abecadlo", який фактично започаткував тривалу "азбучну війну" в усій Галичині, котра не затихала й довго після його смерті, що настала через 7 літ після обнародування названої праці. А через 26 літ, у 1862 p., духовний сановник, єпископ Спиридон Литвинович разом із крилошанином Малиновським підготував свій твір на захист українства - Конкордію про рівноправність православного обряду з католицьким, що потвердив Папа 2.03.1863 р. Від часу підготовки "Конкордії" до кінця життя С.Литвиновичу залишалося 7 літ.
Цікавим на нашу думку є такий факт. У 1838 р. Маркіяну Шашкевичу дозволено стати священиком. Свою місію духівника він виконував 5 років, до кончини. Спиридон Литвинович стає фактично митрополитом у 1864 році і його діяльність на цьому особливо високому духовному посту триває... 5 літ. І знову між першим і другим наявний часовий проміжок у 26 літ. Погодьтеся, хіба це не дивний збіг, не дивні "паралелі" у життєписах Маркіяна Шашкевича і Спиридона Литвиновича?
Наостанок наведемо ще одну дату — рік 1835. Семінарист М.Шашкевич, якому до висвячення ще три роки, 12 лютого виголошує у семінарії проповідь по-українськи, і цим подає добрий, хоч і ризикований, приклад для наслідування. У всіх враження від виступу було настільки сильне, що, за свідченням одного з присутніх, "руський (тобто український) дух о сто процент піднісся". А Спиридон Литвинович, висвячений 19 липня 1835 p., очевидно був присутнім на тих урочинах, де мусіли бути всі семінаристи - адже відзначувано 67-мі роковини цісаря! І слова очевидця про тодішнє піднесення українського духу серед питомців семінарії значною мірою стосуються і нашого Спиридона Литвиновича, який у 1861 р. в чині єпископа став головою палати послів у державній раді Австро-Угорщини, у її столиці - Відні, і тут часто "виступав на захист української мови". Але до тієї вершини ще належало пройти шлях довжиною у ті ж дивні 26 літ.
Ці спостереження мають випадковий характер і далекі від найменшого натяку на містику. Але з життєписів і діянь обидвох названих захисників і будителів українського духу в Галичині за умов полонізації та германізації краю, по-перше, чітко проглядаєтьсянеперервність ліній боротьби за утвердження української національної самобутності, окремішності у мовному й духовно-культурному питаннях, лінії, що проходила через серця "низів": "верхів" дійсних презентантів свого народу. По-друге, маємо явний доказ того, що намагання простого семінариста і священика Маркіяна Шашкевича щодо піднесення української мови до зрівняння її у правах з іншими слов'янськими мовами, на дальшому (після 26 літ) етапі дістало дійове, результативне й на вищому, державному, рівні продовження в діяннях Галицького митрополита Спиридона Литвиновича. І, по-третє, як М.Шашкевич, так і С.Литвинович, кожен на своєму місці й у свій час, своїми ділами заслужили найвищого визнання - бути синами українського народу, оборонцями його найбільших цінностей і святинь. їхня праця в ім'я українства є золотою підвалиною вічного Храму життя нації. Поцінуймо ж це належно.
